Передмова

Кажуть, що Бог до себе забирає кращих із кращих…

Таким був і Дмитро. На жаль, ці слова не можуть утішити батьків, родину, друзів та знайомих, бо його не можна ніким замінити… Бо то особистість.

Кожен після себе залишає щось на цьому білому світі: пам’ять, спогади друзів, добрі справи та вдячність, що ходив по святій землі. А Дмитро залишив ще й словник, „Мотольський словник”, адже інакше й не могло бути, бо він усією душею любив Мотоль та його мешканців, цю свою малу батьківшину (див. хоча б розповідь цього мотольця в: Аркушин Г. Голоси з Берестейщини. – Луцьк, 2012. – С. 234).

А тепер про словник Дмитра. Це невеличке лексикографічне зібрання говіркових слів, зафіксоване упродовж декількох років. Його творець – медик за освітою, але в душі і філолог, і етнограф, і фольклорист… Бо він же ж МОТОЛЕЦЬ, тому й описав СВІЙ МОТОЛЬ МОТОЛЬСЬКИМИ словами.

Авторські словникові статті були далекі від представленого остаточного варіанту (хай-но потім! хай-но згодом!), тому автор не використовував фонетичної транскрипції для передачі говіркового мовлення, навіть не було позначено наголошування і не розрізнено полісемію від омонімії… Усе це пізніше робили його мати М. Кульбеда і однодумець В. Місіюк, яких по праву можна вважати співавторами цієї праці.

Незважаючи на те, який алфавіт – кирилицю, латинку чи арабську в’язь – було б використано для фіксації діалектного мовлення, у сумлінного записувача звучатиме говірка. Дмитро використовував алфавіт, що неточно передавав звучання мотольських слів, тому й було вирішено ілюстрації подавати фонетичною транскрипцією, прийнятою в українській діалектології, залишивши без змін переклади ілюстрацій російською мовою, через що цей словник можна вважати мотольсько-українсько-російським.

У транскрипції використані літери українського алфавіту, крім ю, я, є,ї, щ, ь, отже, вживані графеми і та ґ (остання для передачі проривного задньоязикового). Для звуків, які не мають окремих знаків в абетці, використані знаки ӡ (за правописом – дз) та ǯ (дж); подано розрізнення звуків, у яких реалізується фонема /й/ – [й] перед голосними та [ĭ] перед приголосними і в кінці складів; на пропозицію В. Місіюка уведено знак Міжнародного фонетичного алфавіту w, для позначення губно-губного приголосного звука, який на слух виділяють носії мотольської говірки, і який відрізняється, як від губно-зубного v (за правописом в), так і характерного для білоруської мови напівголосного [ў]. М’якість передньоязикових позначена знаком ʹ, пом’якшення губних, шиплячих та задньоязикових знаком ’, подовження приголосних – :.

Читаючи ілюстрації, почуємо українську говірку, якій властиві такі особливості:

  • *о в новозакритих складах дало рефлекс [и]: бик ‘бік’, виз, сти́л, двир, бил'ш, рик, ниг;
  • рефлекс *е в закритих складах – [і]: п’іч, весʹíлʹ:а;
  • на місці *ē, якого на письмі позначали літерою ѣ, в наголошеній позиції послідовно вживаний звук [і]: хлʹіб, лʹіс, дʹі́д, сʹі́но, в’і́ко, недʹі́л'а;
  • перед [е] та [и] приголосні стверділи: алé, по́ле, ни при́де, де́коли, ден', лʹуде́ĭ,
    на ве́чур свине́ĭ корми́ти, бу́дем вари́ти, принеси́, неха́й, нема́, ме́ду ли́пового, ти́хо (виняток становлять пізніше засвоєні слова з російської мови: у муз'е́йі, на дʹіва́нови, каб’ін'е́т, с'ерва́нт та ін.).

Окрім цього, українськість говірки підтверджується відсутністю білоруського акання, дзекання та цекання.

Говірка належить до північного (поліського) наріччя середньополіського діалекту, тому їй властиві такі фонетичні риси:

  • в закритих складах на місці давнього [о] в частині слів уживаний звук [у]: нуч, пуд ‘під’, пудхо́дит', пудн'а́ти, ве́чур;
  • ствердіння -сʹа (-ся) та -сʹ (-сь) у дієсловах: оста́лоса, проĭти́с, чипл'а́ласа;
  • ствердіння [цʹ]: помучни́ца, хлóпци, от:о́пиц:а, ро́биц:а;
  • ненаголошений е зближується з и: нивили́куйу, типе́р, на сибе́ ни похо́жий, до мине́, ни ба́чили;
  • в частині слів е замінено на о: л'о́хко, дал'о́ко, вис'о́луха, зел'о́ниĭ, к’і́л'ка д'он, черодá;
  • звукосполуки ги, ки, хи звучать як г’і, к’і, х’і: г’і́чка, но́г’і, к’і́слейе, кол'адник’і́, ручник’і́, кро́х’і;
  • ствердіння [рʹ]: бура́к, пора́дку, пра́сти, радно́;
  • протетичний (приставний) [г]: г’і́нч’іĭ, го́зеро, гу́лица, наго́страни; - метатеза: пота́пчик ‘катапчик’ (див. словник).

Морфологічні риси:

  • досить поширене закінчення -еĭ в іменниках родового відмінка множини: бабе́ĭ, хло́пцеĭ, бурак’е́ĭ, усʹáк’іх цвите́ĭ, карто́пл'еĭ, ручник’е́ĭ, млинце́ĭ, і слипак’е́ĭ, і оводе́ĭ;
  • закінчення -ейу в орудному відмінку однини іменників твердої групи (з ло́дк’ейу, пуд ша́пейу, маку́х’ейу, стрʹі́х’ейу, рад'у́г’ейу, комо́рейу), а також у прикметниках (холо́днейу, пра́вейу);
  • інші відмінкові форми: дʹі́т'ум, сви́н'ум, ку́рум, на две́рух;
  • пор. дієслівні форми: сʹічи́ ‘сікти’, стирихчи́ ‘стригти’; му́с'у, заплат'у́, ход'у́; покриш’і́те, ідʹі́те, принесʹі́те та ін.

Говірці характерні такі лексичні діалектизми:

  • бо́нда ‘корова як придане весільної молодої’, гарца́ти ‘бешкетувати’, гнʹі́питис ‘влаштовуватися, моститися’, го́ĭсати ‘гуляти; нічого не робити’, горг’і́л' ‘криве покручене поліно’, гомóл'ати ‘їсти помаленьку; жувати’, ковмá ‘картопляне пюре’, охв’і́шчина ‘новосілля’, пергáн ‘огорожа зі штахет’, передойі́шчи ‘молоді гості від молодого, які стараються більше вкрасти в молодої речей для приданого’, порем’енʹі́ти ‘порозмовляти’, скóз'уба ‘спідлоба’ та ін.;
  • семантичні діалектизми: в’і́точка ‘в’язочка колосків жита чи пшениці для освячування’, козиро́к ‘кепка’, м’і́сто ‘центр Мотоля’, окрути́ти ‘пов’язати хустку’, тропа́ ‘соляний розсіл з приправами для замочування м’яса’ та ін.;
  • пор. назви, що постали внаслідок різних фонетичних змін: баĭса́н ‘кадило мелісолісте; бальзам’, ґолʹéґа ‘друг, колега’.

Крім цього, у свій словник Д. Кульбеда увів також вживані в Мотолі слова, що характерні для сучасної української літературної мови, пор.: на́в’іт' || на́ветʹ, маку́ха, негóда, пога́ниĭ, тепéр, цéглина та ін.

У словнику понад чотири з половиною сотні словникових статей, причому їх на десяток-півтора більше, ніж у рукописі Дмитра: поповнено тими говірковими словами, що були в ілюстраціях, але не мали окремої статті, чим і пояснюється повторення ілюстрацій.

458 слів – це крапля у говірковому джерелі, але сáме без цієї краплі не було б і самого джерела, з якого дивиться на нас своїми ясними очима Дмитьор…

Григорій Аркушин,
профессор, д.ф.н.

«Мотольський словник»